ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ, ЩО ВСЕРЕДИНІ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ АБО ПРИ НИХ, ПОВИНЕН ВИЗНАЧАТИСЯ ВИЩИМ ЗАКОНОДАВЧИМ ОРГАНОМ - 13 Квітня 2012

СУТЬ ПРОПОЗИЦІЇ:

ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ, ЯКІ ДІЮТЬ ВСЕРЕДИНІ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ (ЗБОРИ ОФІЦЕРІВ, ЖІНОЧІ РАДИ, РАДИ ОФІЦЕРІВ, СЕРЖАНТІВ , ПРАЦІВНИКІВ СПЕЦІАЛЬНИХ ОРГАНІВ АБО ПІДРОЗДІЛІВ І ЇМ РІВНІ) АБО ПРИ НИХ (ГРОМАДСЬКІ РАДИ, ГРОМАДСЬКІ КОЛЕГІЇ АБО ЇМ РІВНІ) У СКЛАДІ СИЛОВИХ СТРУКТУР ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ, ПОЧИНАЮЧИ ІЗ САМИХ ПЕРВИННИХ ЛАНОК (ПІДРОЗДІЛІВ) ПОВИНЕН ВИЗНАЧАТИСЯ ВИЩИМ ЗАКОНОДАВЧИМ ОРГАНОМ ДЕРЖАВИ ПІСЛЯ ПОПЕРЕДНЬОГО ШИРОКОГО ПАРЛАМЕНТСЬКОГО І ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ.

Проголошуючи прагнення до цивілізованих стандартів держава Україна сьогодні зобов’язана переглядати і змінювати вже не стільки законодавство (за оцінкою багатьох європейських експертів і комісій воно у більшості випадків відповідає європейським вимогам), скільки механізми його реалізації. Саме у цьому полягає основний чинник, який сприяє вирішенню основних проблем громадсько-політичної кризи в Україні.
Сьогодні, як це не парадоксально звучить, Воєнна організація і сектор безпеки є тією складовою державного будівництва в Україні, до якої держава намагається максимально не допускати саме громадян у погонах.
ОСЬ ЛИШЕ ДЕЯКІ, НА МІЙ ПОГЛЯД, БІЛЬШ ПОМІТНІ ПЕРЕПОНИ, ЯКІ СТВОРЕНІ ДЕРЖАВОЮ ДЛЯ ГРОМАДЯН У ПОГОНАХ ЩОДО ЇХНЬОГО НЕДОПУЩЕННЯ ДО ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ І СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ЯК ДО ВАЖЛИВОЇ СКЛАДОВОЇ ДЕРЖАВНОГО БУДІВНИЦТВА:

• До законотворчості в питаннях Воєнної організації та сектору безпеки України сьогодні допущені люди, які змушені у цьому процесі виявляти не громадянську позицію, а партійну і мати для цього фінансовий потенціал, який не можливо створити законним шляхом громадянину в погонах знаходячись на військовій службі, яку сьогодні держава визначає, як «особливий вид державної служби» (так сформована Верховна Рада України згідно чинного виборчого законодавства сьогодні).

• Військовослужбовці з кожним разом все більше і більше обмежуються в своїх конституційних правах (заборона політичної діяльності, збільшення обмежень участі у виборах, обмеження громадської діяльності, яку вони можуть здійснювати лише у позаслужбовий час, обмеження у доступі до інформації, у праві пересування і багато інших).

• Проголошення керівництвом держави підтримки громадянського суспільства для його представників саме в галузі Воєнної організації та сектору безпеки України є декларативним і не гарантує їм реальної участі у процесі його створення, контролю його розвитку, зміцнення (громадські ради при силових відомствах і правоохоронних органах формуються відповідно рішень або Кабміну, або керівника відомства з тих представників, яких вигідні керівництву, тобто під себе, а громадські інституції всередині військових формувань (таких як Рада офіцерів у ЗСУ або подібні інституції в МВС чи СБУ ) згідно положень, що затверджуються керівниками цих відомств) теж під керівника такого відомства. Більше того, керівники цих відомств на протязі всього їхнього існування постійно використовують ці громадські структури на свій розсуд. Дуже часто саме для того, щоб піддати (невигідну для керівництва) думку «громадському» осуду з боку такої кишенькової інституції, а не спиратися на громадську думку чи враховувати її підчас пошуку, відпрацювання і прийняття управлінських рішень та організації незалежного, об’єктивного, неупередженого контролю його реалізації чи оцінки починаючи з первинних ланок (підрозділів).

Як що вирішення питання розширення прав громадян у погонах стосовно їхнього допуску до представництва у Парламенті чи з питань зміни виборчого законодавства при такому формуванні і складі Верховної Ради сьогодні є нереальним, то вирішення проблеми із визначенням правового статусу громадських інституцій всередині військових формувань і при них у складі силових структур і правоохоронних органах починаючи з первинних ланок (підрозділів) сьогодні може бути реалізовано, навіть при такому складі парламенту.
З початку відродження Україною своєї державності у 1991 році і створення власних силових і правоохоронних органів вона не спромоглася дійти до створення системного громадянського чинника всередині війська. Зовнішні ознаки таких інституцій ще з часів СРСР існують постійно. І також постійно їх демонстративно змінюють, нібито для посилення ролі громадянина в погонах у зміцненні Воєнної організації та сектору безпеки України. Тільки у Збройних силах України різними наказами МО України багато разів створювались, перейменовувались, змінювались положення то «про Збори офіцерів», то «про Ради офіцерів», навіть були потуги (під час МОУ А.Гриценка) поговорити «про Товариство офіцерів Збройних сил України» (яке так і не створили)… Про діяльність яких ми можемо почути або напередодні виборів (як правило Верховного головнокомандувача,- Президента), або, коли треба щось підтримати, або когось засудити чи порушити кримінальну справу за сумнівних обставин…
Таке ставлення до громадських інституцій, які повинні впливати на рішення у військових формуваннях починаючи із первинних ланок (підрозділів), сформувалося за совєтського тоталітарного минулого, коли саме на первинні ланки (підрозділи) військових формувань у складі силових структур і особливо правоохоронних органів покладалося завдання по реалізації злочинних рішень, вироків, наказів і просто висловлених думок якогось із партійно-політичних тодішніх керівників тієї антинародної держави.
Чому це продовжується сьогодні?
Тому що ці інституції не мають незалежного, гарантованого законодавцем статусу самостійного громадянського органу всередині військових формувань силових відомств і правоохоронних органів саме з завданням – ЗМІЦНЮВАТИ ВОЄННУ ОРГАНІЗАЦІЮ І СЕКТОР БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ПОЧИНАЮЧИ ІЗ ПЕРВИННИХ ЛАНОК (ПІДРОЗДІЛІВ).

У грудні 2006 року мною було направлено лист до вищого керівництва держави, у якому було запропоновано з метою запобігання маніпулюванню громадською думкою всередині військових формувань докласти зусиль до того, щоб громадські інституції всередині військових формувань силових відомств і правоохоронних органів (збори військовослужбовців, збори офіцерів чи інших категорій) мали чіткий правовий статус, визначений ЗАКОНОДАВЦЕМ, (як , наприклад, ВІЙСЬКОВІ СТАТУТИ ЗСУ), або ГЛАВОЮ ДЕРЖАВИ – ВЕРХОВНИМ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧЕМ ЗСУ.
На прикладах життя і діяльності офіцерської громади Криворізького гарнізону було показано, що сьогоднішній стан, коли статус таких інституцій визначають керівники відповідних відомств (зокрема статус офіцерських зборів визначає Міністр оборони України відповідним наказом про затвердження положення чи інструкції про діяльність такої інституції) не дозволяє цієї громаді реально зміцнювати державницькі Українські позиції і національно-патріотичний чинник, брати участь у колегіальних процесах на стадії прийняття рішень (бо командири її просто не зобов’язані запрошувати), здійснювати постійний цивільний контроль громадянами в погонах всередині військових формувань, а, навпаки, елементарною зміною (наприклад виданням нового наказу про Положення …) руйнувати всі можливості і підґрунтя для впровадження цих Українських національно-патріотичних і державницьких позицій з середини військових формувань починаючи з найнижчих ланок (рота-батальйон – полк-бригада). Звичайно, участь у громадських організаціях ( у позаслужбовий час ) військовим дозволяється. Виходячи з того, що такого часу у військових майже нема, то вся їхня діяльність щодо реалізації певної позиції чи поглядів як громадян може здійснюватися, більшою мірою, саме участю у цих громадських інституціях всередині військових формувань. До того ж при створенні тіньових корупційних схем, як правило пов’язаних з відмиванням державних коштів, обов’язково залучаються військовослужбовці нижніх структур, первинних ланок (підрозділів) військових формувань (це сьогодні майже безправні люди).
Є РЕАЛЬНИЙ ДОСВІД СТВОРЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ ПЕВНИХ КОМАНДИРІВ І КЕРІВНИКІВ У КРИВОРІЗЬКОМУ ГАРНІЗОНІ НА ПРОТЯЗІ 2003-2006 РОКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ НАВІТЬ НЕВИЗНАЧЕНОГО ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ СТАТУСУ ОФІЦЕРСЬКИХ ЗБОРІВ. І СЬОГОДНІ БУЛО Б ВАРТО ПОВЕРНУТИСЯ ДО НЬОГО (він описаний у зверненні від 04.12.2006, що я додаю).
НАЖАЛЬ, ТОДІШНЄ ЗВЕРНЕННЯ БУЛО НЕВІЛЬОВАНЕ І АДМІНІСТРАЦІЄЮ ПРЕЗИДЕНТА, І МІНІСТЕРСТВОМ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ТА РОЗГЛЯНУТО НЕ ЯК ПРОПОЗИЦІЯ, А ЯК СКАРГА, НА ЯКУ МЕНІ БУЛО ДАНО ВІДПИСКИ.
ПОДІБНІ МАНІПУЛЯЦІЇ ВІДБУВАЮТЬСЯ І З ГРОМАДСЬКИМИ РАДАМИ ПРИ СИЛОВИХ ВІДОМСТВАХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНАХ. ЇХНІЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗМІНЮЄТЬСЯ КОЖНОГО РАЗУ ПРИ ЗМІНІ УРЯДУ ЧИ ПРЕЗИДЕНТА, ЧИ МІНІСТРА. ДО СКЛАДУ ЧАСТО ПОТРАПЛЯЮТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧИ ЕКСПЕРТИ ІЗ СУМНІВНОЮ РЕПУТАЦІЄЮ І РЕКОМЕНДАЦІЄЮ. ІНОДІ ДО СКЛАДУ ГРОМАДСЬКИХ РАД ДОЛУЧАЮТЬСЯ ОРГАНІЗАЦІЇ, У ЯКИХ НАВІТЬ СТАТУТНІ ЗАВДАННЯ АБСОЛЮТНО НІ ЯКИМ ЧИНОМ НЕ МОЖУТЬ СПРИЯТИ ДІЯЛЬНОСТІ ВІДОМСТВА, ЯКЕ Є СКЛАДОВОЮ ЧАСТИНОЮ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ І СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ.
ТАКИМ ЧИНОМ, ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ, ЯКІ ДІЮТЬ ВСЕРЕДИНІ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ (ЗБОРИ ОФІЦЕРІВ, ЖІНОЧІ РАДИ, РАДИ ОФІЦЕРІВ, СЕРЖАНТІВ , ПРАЦІВНИКІВ СПЕЦІАЛЬНИХ ОРГАНІВ АБО ПІДРОЗДІЛІВ І ЇМ РІВНІ) АБО ПРИ НИХ (ГРОМАДСЬКІ РАДИ, ГРОМАДСЬКІ КОЛЕГІЇ АБО ЇМ РІВНІ) У СКЛАДІ СИЛОВИХ СТРУКТУР ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ, ПОЧИНАЮЧИ ІЗ САМИХ ПЕРВИННИХ ЛАНОК (ПІДРОЗДІЛІВ) З ЗА ТОГО, ЩО НЕ Є СТАБІЛЬНИМ, ГАРАНТОВАНИМ ЗАКОНОДАВЧО ВРЕГУЛЬОВАНИМ ТА ПІДЛАШТОВАНИМ ПІД ВИМОГИ КЕРІВНИЦТВА, А НЕ ДЕРЖАВИ, СЬОГОДНІ НЕ МОЖЕ ЗМІЦНЮВАТИ ВОЄННУ ОРГАНІЗАЦІЮ І СЕКТОР БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ, ТОМУ ЩО ВІН НЕ ВИЗНАЧЕНИЙ НА ВИЩОМУ ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ.
Вважаю, що сьогодні, спираючись на багатовіковий історичний, військовий, політичний, громадський досвід Українського суспільства та воєнної організації настав час відмовитися від такого ставлення до громадських інституцій, які повинні впливати на рішення у військових формуваннях починаючи із первинних ланок (підрозділів), яке сформувалося за совєтського тоталітарного минулого, коли саме первинні ланки (підрозділи) військових формувань у складі силових структур і особливо правоохоронних органів реалізовували злочинні рішення, вироки, накази навіть просто висловлені думки партійно-політичних керівників тієї антинародної держави.

Спираючись на викладене вище,