П`ятниця, 29.03.2024, 02:17
                    
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту


Новини порталу українських офіцерів.


Наша кнопка



Код кнопки

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
 
Головна » 2013 » Травень » 14 » Криворізька СОУ долучилася до свята перемоги повстання під проводом підпоручника Костя ПЕСТУШКА (Степового) на Криворіжжі. (фото,відео)
16:03
Криворізька СОУ долучилася до свята перемоги повстання під проводом підпоручника Костя ПЕСТУШКА (Степового) на Криворіжжі. (фото,відео)
Цими вихідними (так співпало цього року) українська громадськість Кривого Рогу відсвяткувала День перемоги Криворіжжя над більшовицькими окупантами. Саме так українці Криворіжжя називають дату 12 травня 1920 року, коли почалося повстання під проводом офіцера Костя ПЕСТУШКА, який в лічені дні сформував легендарну повстанську дивізію, що згодом влилася до повстанських сил Холодного Яру і стала одним з чисельніших його формувань (до 20 000). Дивізія стала зватися Степовою, а Кость отримав повстанське прізвище Степовий-Блакитний. Святкове дійство було вирішено організувати у формі мистецького фестивалю "СТЕПОВА ДИВІЗІЯ", який і започатковано 11 травня 2013 року на чудовій галявині біля стадіону шахти Октябрьская неподалік легендарної Дубової балки у Кривому Розі. 

"... з віршами та піснями героїко-патріотичного звучання виступили місцеві поети Володимир Стецюк, Максим Степовий, поет і бард Ераст Іваницький, бард Богдан Ярош, молода поетка Олена Шинкарук. Як один із авторів щойно виданої у Львові всеукраїнської збірки націоналістичної поезії «Голос крові», Максим Степовий зокрема презентував на фестивалі й це нове видання. 















З невеликими повідомленнями про минуле й сьогодення визвольної боротьби у реальному житті та мистецтві виступили на фестивалі криворізькі краєзнавці, просвітяни, активісти місцевих патріотичних організацій, зокрема Олег Літовко, Наталя Івашкевич, Надія Івашкевич, Ігор Степура, Євген Гайда, Дмитро Білоненко, Олександр Канібор. Учасники фестивалю почули розповіді про повстанський рух на Криворіжжі та його зв’язок з холодноярськими визвольними змаганнями, про криворізьких поетів-патріотів, якими славилось Криворіжжя як у довоєнні, так і повоєнні роки. Зокрема мова йшла про таких знакових, але, на жаль, ще мало відомих на Криворіжжі митців слова, як Михайло Пронченко (звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й антирадянській агітації, у 1933-му був засуджений більшовицькою окупаційною владою на 5 років заслання, а під час війни (лютий 1942-го) розстріляний за наказом німецької окупаційної влади), а також Івана Хоменка (засуджений за антирадянську пропаганду у повоєнні роки), Володимира Михайличенка (переслідувався окупаційною радянською владою у 60-ті – 70-ті роки) та Сергія Дарагу (загинув при загадкових обставинах у 2002 р.). 
Не забули згадати на фестивалі національно-визвольного мистецького чину й про таких яскравих криворізьких художників українського національного духу як лауреат Шевченківської премії, засновник школи українського колористичного живопису, художник-монументаліст Григорій Синиця, самобутній майстер екслібрису та станкового живопису Борис Куновський. 
На завершення фестивальної програми прозвучала пісня «Червона калина» у спільному виконанні учасників і гостей цього патріотичного заходу, який за задумом його організаторів має стати на Криворіжжі традиційним." 

До свята долучилися і члени Криворізької організації СОУ. Зокрема голова Криворізької організації СОУ полковник Петро ЛИСЕНКО подякував організаторам першого фестивалю (Український клуб Криворіжжя, Криворізький осередок ВО Свобода, ГО Степ та ін.) і всім учасникам і присутнім за їхню участь. Окремо як офіцер подарував символічний подарунок (кабура для пистолета ТТ) одному з неформальних лідерів молодіжного національно-патріотичного руху Криворіжжя та художнику - автору портрета Костя ПЕСТУШКА Олександру КАНІБОРУ. 




  • Довідково про події 93-річної давнини на Криворіжжі, які стали визначальними в історії Української держави. 

12 травня 1920 р. на мобілізаційний пункт у Кривому Розі повинні були з'явитися юнаки 1898–1900 років народження. Новобранцями — згідно з розпорядженням більшовиків — мали опікуватися голова Ганнівського волосного комітету Костянтин Юрович Пестушко та голова Жовтянського волосного комітету колишній капітан царської армії Григорій Кіндратович Гниненко. Саме тоді, насильно мобілізовані совєтською владою українські хлопці під проводом Степового і Гнибіди захопили повітове місто Кривий Ріг з усіма його військовими складами. 

Звістка про визволення повстанцями Кривого Рогу блискавично розлетілася по навколишніх селах і хуторах. До Костя Блакитного-Степового почали приєднуватися інші загони, зокрема отамани: Сергій Клепач, Пилип Хмара, Голик-Залізняк, Ілля Іванов. У підрозділі Іванова існував окремий відділ з росіян-старовірів, які хоч і не підтримували український національний рух, але, не витримавши терору більшовиків, приєдналися до повстання. 

Дивізія воювала під синьо-жовтими прапорами та визнавала одну суверенну владу: Українську Народну Республіку. 

Степова дивізія розпочала свою діяльність в районі сіл Верблюжки — Варварівки — Водяної — Петрової. Поступово розширюючи свою територію. 

Успішно воювати проти червоних окупантів допомагала й висока організація Степової дивізії. Вона мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, політична прибудова — Повстанський комітет, Пластові курені, сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний вілліл, комендатура руху, дивізійний суд, дивізійний госпіталь, господарські частини, а також комісії боротьби з бандитизмом. Особу, помічену в бандитизмі, комісія мала право карати якнайрішучіше, аж до розстрілу 

У березні 1920 року Степова Дивізія визволила від більшовиків Херсон та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась з Холодноярськими збройними силами (14 тисяч гайдамаків). 

24 вересня 1920 в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада холодноярських отаманів, в ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. 

На цей час повстанці Поділля, Холодного Яру, Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Таращанщини повністю нейтралізували на своїй території діяльність Красної армії. 

Восени 1920-го року, після підписання перемир'я з Польщею у більшовиків з'явилась можливість перегрупувати сили і спрямувати Кінну армію Будьоного на південь України. 

Невдовзі до степовиків дійшли чутки, що будьонівці палять їхні села, розстрілюють родини повстанців. Козаки почали вимагати від отамана вести їх назад — виручати рідних. 

В жовтні 1920 року Кость Блакитний склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру та вирушив в Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії. 

Вже в районі с. Сентова маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії Будьонного, що із заходу йшла на південь України для боротьби з Врангелем. Командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Чорний Ворон (Микола Скляр), першим зустрів ворога. Вміло скерувавщи свій загін, відволікши близько двох тисяч будьоновців, Чорний Ворон повів їх у протилежний від Степової дивізії бік. В нерівному бою отаман Чорний Ворон та більшість бійців його загону загинуло. 

Але тактичної мети було досягнуто: відволікши своїм нападом увагу, вони дали можливість Степовій дивізії вийти в район свого формування (Верблюжка — Варварівка — Водяна — Петрове) і захистити своїх рідних від червоного терору. 

Тим часом стало зрозуміло, що всеукраїнського повстання не відбулося. Армія УНР відійшла за Збруч і чекати від них допомоги теж не слід було. Наближення холодів виявило ще одну проблему повстанців. Козаки Степової дивізії не мали зимової амуніції. Це змусило Костя Блакитного піти на часткову демобілізацію дивізії. Дехто з повстанців повернув до Холодного Яру. Вирішив продовжувати боротьбу й кінний полк отамана Іванова. Інші перейшли у підпілля. 

Після демобілізації Степової дивізії, взимку 1920–1921 рр., Кость Блакитній залишився з рештками своєї дівізії на Катеринославщині. Очолив Катеринославський повстанський комітет та готував нове повстання яке мало розпочатися весною 1921 року. Головним координатором повстання був генерал-хорунжий Андрій Гулий-Ґуленко, що діяв на Єлизаветградщині. 

Діяльність, очолюваного Пестушко повстанського комітету, проти більшовиків була досить успішною. Для нейтралізації діяльності Степової дивізії та Костя Блакитного ЧК розробило спецоперацію. Завдяки зраді отамана Андрія Рибалко-Зірки чекістам стало відомо місцезнаходження Костя Блакитного. 

Потрапивши до пастки, Кость Блакитний загинув 9 травня 1921 року у рідному селі Ганнівці в бою з підрозділом криворізьких чекістів. Після його смерті перестала існувати і непереможна Степова дивізія. 

Але відстоюючи незалежну державу, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, під гаслом «Воля України або смерть!», до 1922 року проіснували незалежними легендарні республіки Холодного Яру, Чорного Лісу, та інші республіки півдня та центру України.



Фото і відео Сергія ДАШКОВСЬКОГО

Криворізька організація СОУ


ЩЕ ПРО ФЕСТИВАЛЬ:






Переглядів: 807 | Додав: Spilka_OU | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1 Spilka_OU  
0
Вірш Сергія ЗІНЧЕНКА (журналіста, правозахисника, просвітянина, офіцера- члена Криворізької СОУ) "Ведуть Україну до прірви" та свій читає Владислав КОБЗА. Мистецький фестиваль СТЕПОВА ДИВІЗІЯ з нагоди річниці Криворізького повстання під проводом Костя ПЕСТУШКА (отамана Степового Блакитного) у 1920 році.


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
www.krosou.at.ua © 2024
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz