За сім місяців боїв 65-річний командир артилерійського дивізіону 17-ї окремої танкової бригади підполковник Олександр Вакуленко перетворив підрозділ на колектив однодумців, які діють, наче єдиний механізм.

Коли артилеристи виходять на позиції і починають виконувати бойові завдання — для окупантів і найманців починається справжнє пекло. У бригаді дивізіон називають «жах для терористів».

Своєю чергою командир дивізіону найбільше пишається і радий тому, що в нього немає втрат, як немає жодного невиконаного бойового завдання.

Він закінчив Сумське вище артилерійське училище 1973 року. Служив у артилерії до звільнення в запас. Має двох синів, молодшому сім років. Старший син — курсант другого курсу військової академії.

«Батя», як називають його тут, не приховує своєї гордості за дивізіон. Він вклав у нього власні знання, досвід, сили, душу.

— Наймолодшому з моїх офіцерів — «афганцю» капітану Софронову — 50 років. Він також закінчив Сумське артучилище. Більшості солдатів — за 40. Я підбирав командний і рядовий склад виключно за фаховістю. І хоча десять відсотків солдатів навіть не служили строкову, ми їх швидко навчили основ стрільби і тактики.

— Це спрацювало?

— Інакше й бути не могло. Я пообіцяв зберегти людей і техніку. У нас немає жодного невиконаного бойового завдання. Немає і втрат. Звичайно, за тієї інтенсивності боєзіткнень, на яку був націлений дивізіон, техніка побита. Але вся на ходу і до бою готова…

«Батя» проводить швидку екскурсію по розташуванню однієї з батарей. Самохідні установки, інша броньована та колісна техніка густо посічені осколками.

— Ось мій «Урал». Бачите, дах і дверцята — як сито. Але мене Бог зберіг, попри зливи куль та осколків не отримав жодної подряпини. Мабуть, у житті я зробив щось добре.

Якість артилерійської розвідки та стрільби відмінна. Тактику застосування наших підрозділів постійно вдосконалюємо. На жодних позиціях ми не затримувались більше кількох тижнів, іноді днів. Жодного разу не було такого, щоб ми не обладнали поряд з основними позиціями запасні або табори-обманки. Бувало, бойовики гатили по місцях розташування дивізіону ще кілька днів після того, як ми їх покидали. Є така річ — бойова інтуїція. Тільки відчуєш, що ворог тебе починає «намацувати», маневруй.

— Якими боями, дуелями з ворогом пишаєтесь?

— Пишаюсь не боями, а людьми. Тим, що мене поважають і мені вірять. Який би наказ я не віддав, він буде беззаперечно виконаний. В армії так і повинно бути. Без віри в командира — його підрозділ в бою гине за хвилини.

— Що для вас у цій війні найстрашніше?

— Моєму старшому брату 85 років. Він живе в Мінську і не вірить, що в нас в Україні таке діється. Як ми після всього цього будемо один одному в очі дивитись? Найстрашніше — це брехня. Але час правди для зневірених настане!

Данило ІЩЕНКО,
Віктор ШЕВЧЕНКО

Народна Армія.

_______________________________

Довідково.

Вакуленко Олександр Сергійович є активним членом Криворізької організації Спілки офіцерів України. До Збройних Сил України мобілізований у серпні 2014р. за власним бажанням. Громадську активність тимчасово припинив на час мобілізації.