Бачу, як над нашим похмурим містом поступово розповзаються в різні боки хмари і на небі впевнено сяє сонце. А разом з ним поглядає на світ із портрета хлопець-сміливець. З Георгіївським хрестом на грудях. Офіцер. Але - українець, який не захотів служити в білогвардійській армії ДЕНІКІНА. Йому – трохи за двадцять, а звати його Кость ПЕСТУШКО . Це саме він, обраний на початку 1920 року жителями села Ганнівки Головою волосного революційного комітету, Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер це - Кіровоградщина), який не захотів служити також і більшовикам. І коли 1920 року було оголошено мобілізацію до Червоної Армії, він підмовив новобранців не йти служити «червоним», а навпаки: організувати повстанський загін, щоб послідовно захищати Україну від різних загарбників. І 12 травня, 90 років тому, якраз і настав той день повстання в Кривому Розі, коли постало нове формування: Степова дивізія. Очолив його Кость ПЕСТУШКО «СТЕПОВИЙ, БЛАКИТНИЙ). Ось що пише про нього і про те, що тоді відбулося, наш сучасник, уродженець Донеччини з міста Горлівки Роман КОВАЛЬ, автор близько тисячі статей, опублікованих у різних газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори (який, до речі, є ще й автором сценарію документального кінофільму «Незгасимий огонь Холодного Яру»): «12 травня новобранці з навколишніх сіл прибули до Кривого Рогу. Коли їх вишикували, слово взяв воєнком: – Таваріщі навабранци! С етаво дня ви становітєсь настоящімі воінамі рабочє-крєстьянской Красной арміі. Ето, таваріщі, нє шутєйноє дєло, а дєло атвєтствєнноє, таваріщі, я думаю, што ви сазнатєльний народ і панімаєтє ето. Ето очєнь важноє дєла... "СТЕПОВИЙ увесь час стояв поруч воєнкома і курив цигарку за цигаркою... А коли воєнком замовк, він витягнувся на команду "струнко”... Воєнком направився до нього, щоб потиснути руку. Але в ту мить пролунав постріл, просвистів маленький шматочок олова в повітрі і ввігнався у скроню воєнкома. Той снопом повалився на землю... Урядовці воєнкомату на мить отетеріли. І тоді продзвенів владний голос СТЕПОВОГО, прорізуючи мертве остовпіння: – За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові! Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання. "За нетривалий період, – писали чекісти, – загін СТЕПОВОГО виріс до 20000 осіб, мав дві гармати і кулемети… були також автомобілі, мотоцикли і велосипеди, які СТЕПОВИЙ здобув, захопивши у Криворізькому повіті дві автоколони…”. Особливому відділу 6-ї армії і ОРТЧК Кременчуцького вузла було наказано терміново провести "суворе розслідування випадку з відправленням і пограбуванням ешелону (автомобілів, мотоциклів і нафти)”, захопленого повстанцями 28 серпня на станції Лікарівка. Окупанти кинулися перевіряти залізничників у П’ятихатках, Знам’янці та інших станціях, розташованих неподалік від Катеринослава і Кременчука, небезпідставно підозрюючи їх у сприянні повстанцям. Диверсіями на залізниці БЛАКИТНИЙ перервав рух: багато потягів було пущено під укіс, чимало зупинено. Так, степовики захопили ешелон із сіллю, яку роздали місцевому населенню. Незабаром до дивізії приєднався і загін Сергія КЛЕПАЧА. Чекісти у своїх звітах зазначали, що "лозунгом СТЕПОВОГО была "Самостійна Украіна”. Колискою Степової дивізії став район войовничих козацьких сіл – Верблюжки, Варварівки, Водяної і Петрової. Повстання, яке вибухнуло у Кривому Розі, стрімко розливалося Херсонським степом…» І з Криворізької землі покотилася все далі й далі степом боротьба за українську справу, окрилюючи надією серця тисяч і тисяч українців:
«…І заюрбився Кривий Ріг, в Терни, Херсон, Олександрію, здійнявши куряву з доріг, свою несе повстанство мрію Лише про вольнеє життя без ВУЧК і комісарів, що селянину майбуття готують в злиднях комунарів. Гартує міць Холодний Яр, загони степові єднає…»
Це вже рядки з поезії Володимира СТЕЦЮКА, журналіста і письменника, керівника Асоціації криворізьких літераторів. Саме він разом із Олександром МЕЛЬНИКОМ, провідним працівником Криворізького історико-краєзнавчого музею, краєзнавцем і знаним за межами України археологом, рік за роком проводять копітку дослідницьку роботу над збиранням фактів і документів про діяльність героїв Холодного Яру, які розпочали повстання в Кривому Розі. На жаль, трагічно закінчилося те повстання для борців за Незалежну Україну. Але сьогодні – вже інші часи: коли існує визнана усім світом Українська держава. Тому вже і в нашому музеї можна переглянути матеріали виставки про діяльність героїв-холодноярців. Вона якраз відкривається цими днями. $IMAGE2$ $IMAGE3$ І там з портрету, крізь її нечисленні документи і карти походу (на світлинах), дивиться на світ герой Костянтин ПЕСТУШКО, неначе запитуючи: «А ви здатні продемонструвати всьому світові, хто такі українці насправді? Чи, може, знову хочете стати рабами «червоних», які тільки змінили зовнішні обладунки і стали називатися по-іншому, а внутрішньо - все одно залишилися окупантами» Сергій ЗИМОВИЙ м. Кривий Ріг
Бачу, як над нашим похмурим містом поступово розповзаються в різні боки хмари і на небі впевнено сяє сонце. А разом з ним поглядає на світ із портрета хлопець-сміливець. З Георгіївським хрестом на грудях. Офіцер. Але - українець, який не захотів служити в білогвардійській армії ДЕНІКІНА. Йому – трохи за двадцять, а звати його Кость ПЕСТУШКО . Це саме він, обраний на початку 1920 року жителями села Ганнівки Головою волосного революційного комітету, Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер це - Кіровоградщина), який не захотів служити також і більшовикам. І коли 1920 року було оголошено мобілізацію до Червоної Армії, він підмовив новобранців не йти служити «червоним», а навпаки: організувати повстанський загін, щоб послідовно захищати Україну від різних загарбників. І 12 травня, 90 років тому, якраз і настав той день повстання в Кривому Розі, коли постало нове формування: Степова дивізія. Очолив його Кость ПЕСТУШКО «СТЕПОВИЙ, БЛАКИТНИЙ). 